Нічого поганого цей ранок не віщував. Ранок як ранок, типовий для Бережан, куди ми приїхали ще вчора до моїх батьків на храмове свято, або як у нас кажуть просто "празник". А сьогодні в Коломиї ми мали зустрітись з друзями о 17.00, отож часу було достатньо, щоб податися з Бережан в напрямку на Бурштин лісами та селами через хутір Діброву та Словятин, де в 1943 році діяла підстаршинська школа УПА на місці якої місцевою громадою відновлені криївки-казарми і створено музей УПА. Діти сприйняли такі плани з ентузіазмом, на відміну від дружини та батьків. Але в нас в сімї демократія, а не якийсь там тоталітаризм - 3 проти 1 і вирішено. Все необхідне в машині. До полудня виїхали з Бережан до Надорожніва, а звідти вже польовою дорогою до природної памятки Гутисько , де росте багацько реліктових та унікальних рослин серед яких легендарна Неопалима Купина (але мабуть вже відцвіла, бо цього разу я її так і не побачив).
Зате зустрівся нам отакий махаонисько. Кілька фоток
(насправді не до цього потім було )
Потім дорога проходила красивим камяним мостом, яких стільки понабудовувала бабця Цісарська Австрія. А потім лісами, зарослями борщівника, трохи полем. Доїхали до урочища Жидова перед хутором Діброва. Тут колись проходила досить жвава дорога, або, як тут кажуть гостинець Галич-Бережани, тому в цьому місці і стояла жидівська корчма. А оті три хрести і були орієнтиром. До хутора залишалося зовсім небагато, Ельвіра бадьоро бігла луками і травами, навіть без натяку на якусь складнсть. Аж раптом відчуваю, що лівий бік сповзає в лісовозну колію, по якій мляво тече потічок ґрунтової води. Колеса пробуксовують і машина сідає. Понижена, блокування заднього моста, задня, знов перша передача. Сидимо безпомічно на обох мостах, та ще й заднє праве колесо вивісилось.
Діти виходять з машини, а я дістаю лопату та рейковий домкрат і починаю "кохатися" з Ельвірою. Складність полягає ще й в тому, що відкопуючи колеса, там деделі більше збирається води. Піддомкрачую кузов, відриваю колеса, підкладаю дровеняки, опускаю. Повторюю те саме. На спеці голова паморочиться. Оксана розуміє всю складність ситуації, тому намагається бути спокйною і допомагати мені. Щоб підняти машину збоку, потрібно було прокопати чималенький рівчик, щоб опускати руківя домкрату. Пройшло 4 години. Розуміємо, що в Коломию вже не встигаємо. Але сідаю і вирулюю з колії. Алилуя!
Вивчаю проїзд далі. До дороги на хутір якихось 300м. Вертаюсь, сідаємо в машину і вирішую проскочити цю місцевість помережану коліями, що здаються не такими суттєвими, не збавляючи обертів. І ось ще якихось 30 метрів і ОПА!!!!!!!!!!!!!!! Ті самі граблі! Отут вже терпіння дружини вичерпалось і (...вирізане цензурою...)
Сидимо точнісінько так само. Точнісінько. Пробую ті самі прийоми. І тут згадую, що в батька є якийсь знайомий з цього хутора. Дзвінок до тата. На тому кінці чути (...вирізане цензурою...). Незабаром зявляється наш спаситель. Каже, що до години часу буде ЗІЛом трьохмостовим, бо зараз в селі похорон Ну., чекаємо. Через 2,5 год їде. Матвій побачив і аж танцювати почав. Кажу, щоб обїхав мене якомога далі по старій колії і потягнув назад, а далі я вже вискочу. Нє, не послухав і поїхав перед мене по приготовленому шляху евакуації, відрубавши мене безповоротно від світу де існує тверде покриття . І тут я вперше в житті бачу безпомічність велетенського залізного монстра, цього дітища радянського ВПК та лісозаготівельного господарства. Я бачу як його колеса зривають шар дерену вгрузають в розмоклий минулими дощами ґрунт, як його гігантські протектори замулюються і колеса стають подібні до Формули-1. Засідає перший раз, але розкачкою виїжджає, засідає другий раз і вже більше ні ґу-ґу... Опочиває на всіх трьох мостах. Але в нашого спасителя є друг в сусідньому селі, який теж має ЗІЛ, але з лебідкою! Дзвінок другу, проходить ще година і їде наш другий спаситель і спаситель першого спасителя.
Тато подзвонив і запропонував приїхати забрати Оксану з дітьми. Ну, ок, кажу, бо не відомо коли все скінчиться і дружину з дітьми відправляю в село.
Розмотавши трос лебідки за яких 15 хв витягують мене, а потім і безлебідочний ЗІЛ.
Але якщо ви думаєте що це все, то це ТІЛЬКИ ПОЛОВИНА пригоди!!!
В селі зустрічаю батьків, які якраз приїхали. Але оскільки до Бережан дорога йде гаком, то наш перший спаситель рекомендує проїхати 2 км полем, а потім через два села вискакуємо на трасу Е40 . Перспектива приємна до того ж він запевняє, що Шевроле Авео там спокійно проїде. Ну, проїде то й проїде... Треба спішити швидше додому, бо на обрії блискає та й маленькі крапельки цяпотять. Виїхавши за "бригаду" знаходимо ґрунтову добре втрамбовану дорогу і рухаємось по ній. Раптом починається добра злива. Відчуваю, як дорога розмокає і навіть на повному приводі рух не стабільний. Здзвонююсь з батьком і попереджаю його про небезпечні місця аварійкою. Проїжджаємо 2 км, 3 км, а дорога не закінчується. Навігатор показує, що ми проїхали десь половину шляху до села. І тут раптом спуск в долину з розїждженим болотом, а поряд якась викопана ямище. Я відчуваю. що машиною починає носити і бачу, що татове Авео відстало і зупинилось. Застряг. Вискакую з машини до тата - сидить твердо пробуємо пхати - глухо, пробую копати - без сенсу. В мами тиха істерика - вона наполягала вертатися селами, але ми її не послухали. Мене постійно гнітить те, що причиною цього безглуздя є я І знову дзвінок другу, бо я, навіть шнурка ніякого в машині не маю. Сидимо в машинах і розумію, як з кожною хвилею болото на дорозі стає все болотистіше, що є критичним для Авео. Десь за годину пітьму на обрії розпанахують фари ЗІЛа-спасителя. Оскільки ЗІЛ занадто велика машина, щоб контролювати буксовану маленьку легковушку, то тягнути буду я. Чіпаю на шакли сталевий трос і починаю плисти в болоті зі стабілізуючим баластом позаду. За якийсь час доїжджаємо до першої хати. Знімаємо трос, красно дякуємо і ... о слава Тобі Боже, що сотворив єси твердь земну! Приїжджаємо в Бережани і десь о пів на четверту засинаємо праведним сном.
Звідси висновки:
1. "Не знаєш броду ..." і т.д.
2. На бездоріжжя, навіть таке елементарне, ніколи однією машиною.
3. Лебідка та динамічна стропа must have.
4. Хоч деколи слухати жінок, особливо, якщо це твоя дружина і мама
5. Я таки ще доїду до тих упівських криївок. Хто зі мною?
